Якось я сам тим не дуже спантеличуючись і не вживаючи практично ніяких заходів чи зусиль, виявився з повною коробочкою дуже цікавих і явно не ширвжитківських балансиров. Спробуй, оціни, вислови свою думку щодо уловистості новинок та шляхів можливої їхньої модернізації. Такою була пропозиція. Балансири ті поки що «noname», але підозрюю, що наступного сезону знайдуть не тільки ім'я, а й визнання рибалок. Все каже, що вони гідні похвали. Очевидно, що балансирна тематика в Україні розвивається семимильними кроками та поява нових – логічний крок. Пропозицію до моєї персони випробувати передсерійники я сприйняв цілком нормально, адже вже чимало в подібних справах взяв участь. Поради давати, як відомо, штука не є хитра.
Що бентежило? Відсутність скільки-небудь твердого досвіду у лові балансирами. Я, звичайно, не сказав людям, які попросили мене дати оцінку вже фактично готовим і в тестуванні приманкам, що пройшли кілька етапів, що за останні дві зими з балансирами я виїжджав від сили раз чи два. Слабкувато, як для експерта. Блешня, жерлиці, турніри, зимовий спінінг, а ще коротка зима – об'єктивно не дозволили набрати «балансирну форму». Натомість у моєму активі парочка зим, коли балансири були №1. А взагалі, балансирами я ловлю вже понад десяток років. Здається, черговий виток моєї балансіріади стартував. Їдемо за горбачами! Балансири, якими щедро наповнили мою коробочку, виглядали барвисто і багато, але що мені найбільше сподобалося ще при першому погляді - дуже гострий і, без сумніву, якісний гачок. Адже гріш-ціна тій приманці, у якої поганий гачок. Як згадаю своїх перших «китайців» та кілька фірм-«бюджетників» з їхніми тупими гаками, кволим лаком і майже одноразовими хвостами… Загалом, дуже хотілося нові балансири опустити в лунку і там їх вигуляти.
Переукомплектація арсеналу. Для старих балансирів-«ветеранів» відвів одне відділення, до якого у своєму рибальському житті напевно вже не загляну ніколи. А ось новенькі балансири («noname» тимчасово) дбайливо розфасував по поличках поруч із Рапалами та парою інших якісних, на мій погляд, штуковин. Більшість моїх балансиров 5 чи 7 див. Саме такі гарні, що по окуню, що по щуці. І навіть судак на них легко відреагує, хоча по ікластому у мене тільки випадкові затримання значаться. Все, преамбулі кінець. Вона і так затягнулася, настав час рибалити.
Впевнено рухаємося у світлі автомобільних фар до одного з ставків, де ніхто з нас раніше не був. Сподівалися, що рибальське щастя обов'язково там чекає. Сьогоднішній наш тестувальний виїзд свідомо мав нотки авантюризму, оскільки ми не лише вирушили у зовсім незнайоме для нас місце, а й мету поставили – ловити горбачів. Насмикувати на Печенігах цебро долонькових смугастих новими балансирами і зняти купу риби на тлі новинок, думаю, не було б складних, а от спокусити «горбачої» – завдання іншого штибу. Як відомо, цілеспрямоване полювання на трофеї дуже часто закінчується фіаско. І немає того страховки. Ризикнемо, сьогодні має вийде. Андрій, Сергій, Олексій і я у це твердо, принаймні вірили.
Приїхали на світанку, що якось уберегло ходову авто від передчасного фінішу. Твердою ногою ступили на крижану поверхню ставка. Наведення було на одну із заток, яка виявилася абсолютно порожньою від рибалок і навіть слідами від старих лунок не рясніла. По розвідданим саме в цьому районі першоряддям вдалося половити «горбачої». Зараз же «глугосім'я». Буримо лунки. Суть балансирної риболовлі у тому, щоб як рибу знайти, а й постійно мати справу з свіжими, активними екземплярами. Справжні привереди, які й мотиля лінуються придавити губами, для балансувальника мало цікаві. Куди розумніше пошукати зговірливіших риб.
Сказане, звичайно ж, передбачало буріння широким фронтом і багато. Я був радий, що на цій ділянці ми самі, і маю можливість розгулятися душі. Моя 110-а Мора легко і з задоволенням плавила лунку за лункою в тридцятисантиметровому льоду. "Дорогу" я розташував від центру водойми до берега. Такий нехитрий спосіб буріння дозволить зрозуміти рельєф, а якщо пощастить, то й одразу в рибу потрапити. Зі старту цього не вийшло, хоча коли я завершував перевірку своєї першої бази, Андрій Грибачов повідомив про перше клювання, а вже через кілька помахів втяг на лід важкого «кабанчика». У першому окуні вийшло 620 грн. Годиться! Залік!
Відпустили. У Андрія спрацював (не одному мені довірили завдання експериментів) червоненький балансир завдовжки 7 см із чорною спинкою та жовтим черевцем. Цікаве, як на мене, забарвлення. Чи буде продовження? Андрюху ми відразу оббурили, розраховуючи, що зграя «горбачої» далеко не пішла і готова до нових звершень.
На жаль, нічого. Можливо, налякали шумом, а можливо, довго фотографувалися і знімали на камеру моменти Андрюхиної перемоги, через що смугасті охолонули до їжі або ретирувалися. Як відомо, при лові окуня на балансир підхід: «куй залізо, поки що гаряче», дуже правомірний. Смугастий хижак заводиться легко, але так само легко й остигає. Впіймав одного, кидай туди ж ще. Тільки згадайте, яких зусиль і хитрощів варто вмовити хижака з'їсти живця – а то колюча залізця, яка не така вже їстівна по суті. Коротше кажучи, наші старання у двох десятках лунок біля кльової виявилися марними. Шукаємо.
Тим часом у мужиків уперше за сьогодні спрацювала жерлиця. На лід колеги втягли цілком пристойного окуня. Граммів 700-800 гр. Гарний, горбатий і брюхатий. Нам би таких! Відсутність клювання на жерлиці (їх чимало красувалося на льоду) вочевидь означало слабку активність хижака. У тому не було майже ніякої дивності, бо всі знають, що риба клює вчора й завтра, а ще – полюючи за трофеями, навряд чи можна чекати лавини клювань і упіймань. Спійманий Андрієм «горбач», безумовно, підігрівав наш інтерес і азарт до пошуку, тому ми буріли довго і багато. Щоб мати експеримент якомога чистіше, періодично ловили перевіреними балансирами від Rapala, ось тільки нічого це не змінювало. На жаль, здригання кивка і тим більше удару в руку не було.
Особисто я сповідував цілком стандартну собі схему лову балансирами. Облавлював придонний горизонт (5-20 см від дна), паузи після опускання приманки у вихідне положення становили 3-4 секунди, балансири використовували лише 5 і 7 см. Жодних високих матерій не підключав з двох причин. По-перше, великого окуня нововведеннями можна запросто насторожити, а по-друге, стовідсотково перевірених речей по горбачах у мене і не було по-доброму.
Якоїсь миті азарт моїх напарників вичерпався, і вони були короткочасно помічені за неробством, світськими бесідами та обжерливістю. Ну, а я розвалився ближче до берега, і звідти почав рухатися у бік глибини. Знайшов брівку з двох на три метри, далі на чотири. І в одній із лунок сталося те, чого я чекав майже півдня. Опускаю балансирчик (натурального забарвлення), що випробовується, в лунку, як після першого ж підкидання відчуваю удар. Від несподіванки підсічку змастили (руки самі, швидше, відреагували на клювання), і риба не засікла. Засмучуватися було ніколи, бо відомо, що активний окунь здатний повторити клювання (або його родичі), якщо рибалок не зволікатиме.
Багаторічне спортивне загартування вичавило максимум мобільності, і вже через десяток секунд балансир виявився знову біля дна. Кивок тут же смикнувся. Я і підкидання не встиг зробити. Тягну! Суперник добрий, без сумніву. На моїй вудці намотана Intech Invision Ice Line 0,16 мм. Лісочка надійна, але форсаж не потрібен. На іншій снасті, що у ящику, флюорокарбон Intech Shok Leader 0,23 мм. Цією судаково-щучою можна і без церемоній. Про використовувані балансири-новинки вже сказав – вони викликали цілковиту довіру. Помітний тягар незабаром підійшов до лунки і почав у неї зі скрипом тиснутись. Ось крижана крихта полізла назовні, і звідти з'явилася здорова окунева морда. Є залік! 820 гр! До кінця не вірячи в успіх, опустив балансир туди ж, і клювання не змусило довго томитися. Знову ж таки хороший ударник і неймовірний тягар. Це був другий "горбач" на 700 гр.
Балансир цілком у пащі. Він рибі припав явно до смаку. І водоймище, і нові балансири, і мої дії, здається, мали повний успіх. Рибалка вже вдалася, хоча на годиннику було лише 11 дня.