Поодинокі вогники сільських ліхтарів давно залишилися за спиною, і вже мій двоколісний, у міру надійний транспортний засіб ніс мене до густого соснового лісу, який я згідно своїх розрахунків, мав подолати хвилин за п'ятнадцять. Потрібно ще й про рівновагу не забувати, бо ж вона в сучасному світі визначає хід стільки важливих промов, що й оприлюднити моєму розуму не стане. Так, рівновага зараз доречна дуже, тому що мій велосипед, окрім мене самого, спорядження та тубуса зі спінінгом, везе ще й човен, спочиваючий поки-що біля великої торбі, але який скоро перетвориться на досить могутній корабель завдовжки 2,4 метра. І далі вже настане черга його на своїй палубі рухати всіх за течією рідного мені Псла. Закони збереження не можуть не працювати. Неважливо, що все виглядає не так естетично, а романтика сумнівна. Це тільки перший погляд на речі, з якими ти не мав справи раніше.

Не готовий привселюдно зізнатися, що я не сам хоробрий чоловік, але в темряві і в досить дикому лісі відчувався-таки ніяково та зовсім некомфортно, тому швидкості та завзяття ні краплі бракувало. На щастя, суцільна темрява і тоненька смужка від мого ліхтарика, в якій я епізодами, їдучи, побачивши різноманітних химер, розтанули на тлі перших кроків світанку, що нарешті-таки вийшов із сіней, щоб змінити втомлену ніч. Хоча ні, чому ж утомлену? Якихось шість із хвостиком годин у липні-місяці триває її варто. А були там химери? Сумніваюсь. Моя уява в очікуванні завершення не найприємнішої частини подорожі (вночі та через ліс) швидше за все сама виводила всі ті чудернацькі карикатури, котрі абсолютно не мали нічого спільного з реальністю. Та чи можна таке говорити про нас – рибалок?

Буквально позавчора цей проміжок життєдайної річкової смужки подарував мені двох головнів близько кілограма кожний та три щуки, одна з яких була між три та чотири кіло. Як для мене, то чудовий результат. Того дня мені запам'ятався ще й тривалістю безпосередньо рибалки, коли я близько десятої години без води та їжі (забувши їх удома) вдохнено рибалив. Але сьогодні все буде інакше, принаймні провіант зі мною.
Скоріше інтуїтивно, аніж візуально, знайшов потаємний вхід у хащах, що вміло закутали річку від стороннього погляду та непроханих гостей. І правильно, я ж звань, у рідних місцях все-таки. Хижі подихи невідомого для цієї місцевості звіра швидко наповнили повітрям балоні моєї лодки. Залишилося тільки повантажити і окутати веревками велосипед та й їхати без поспіху, підкорюючись течії та попутному вітрові. Плин години тут замедлений і мало значний. Багато в цьому ховається особливого. Дуже багато!

А ось уже й вранішня зоря сповила туманну перину на ложі нічної ріки. Такі моменти карбуються дуже якісною карбуванням у вічках людської пам'яті. Вони майже безцінні. Незабутні, бо неповторні. Для мене, принаймні. Я зловивши кілька щук близько кілограма шкірна та в'язі на 1,4 кг, але ніяк не це определило успіх того дня.
І ось десять років тому я знову тут. Так само, як і колись, вранішній туман з'їв барви поверхні річки, яка неодмінно чекала після ночі похизуватися своїми пишніми формами та миловидними відтінками, але не спромоглася вкотре це зробити. Байдуже, не шкода. Вже через годинку все це проявиться у повній красі та об'ємі, коли туман розтане. Мене все влаштовує і зараз.
А дещо змінилося. Хоча б ті, що замість Єліт Мікроджига зі зламаною вершинкою в моїх руках неперевершений японець Ямага Бланкс, а поряд чекає в черзі американець. Моя коробка з воблерами давно вже не вміщується до Голденкечівської наплічної сумки, та й не одна ця коробка. Де в чому я інакше став дивитися на речі, але в чому саме сказати важко. Може мені так просто хочеться вірити, бо десять років у будь-якому віці є дуже суттєвим проміжком, який не минає безслідно. Мені неймовірно пощастило. Ці десять років та ще майже два такі ж відрізки матерії години я провів у значній мірі на риболовлі, то ж принаймні відчуваюсь молодшим та значно багатшим від багатьох, хто не мав такого счастья.

Ранок сьогодні добрий ще й тим, що він безсумнівно сповнений чималими сподіваннями на кшталт трофейних риб та яскравих ворожень від зливи блискавичних дзьобів. Ось і перше не забарилося. Воно, щоправда, залишилося поза увагою об'єктива фотокамери через те, що річковий винуватець не засікся. Натхнення достатньо, буде результат неодмінно. Є перша риба. Це щука. Вона жваво перервала впевнену, але трішки п'янку ходу Мегабайт Бубі. Думаю, всі два кілограми у річковій красуні знайдеться.

Як і колись, моїми першими приманками, з яких я починаю знайомитися з рікою, є кренки. Це дуже самодостатні воблери, а особливо – Megabite Booby 50F . З-під завалу старих пеньків Booby скоро виманив окуня під триста грамів. Попробую тепер твічінг.

Amigo 110SP здається відповідним у всіх компонентах цього мистецтва. Його легка гра поблизу поверхні, але й не дуже далеко від водорослей, спонукає на атаку навіть жаб, що безпечно спочивають у своїх зелених тенетах. Згодний, мабуть, із жабами я перебравши, їм до Аміго справ немає. А від щука не витримала і потрапила.

За якихось півтори години я зловивши дві непогані щуки та окуня. Незабаром ще поповнивши скарбничку успіхів невеликою хижачкою, а потім втративши сажня з півкіла, бо той завів під дерево і майстерно звільнився від колючих голок Amigo 110SP. Якщо вже червонопері реагують на мінноу, то гріх не спробувати знову кренки.
З кожною пройденою сотнею метрів я все повніше відчував ті, за чим сюди прибув. Зрозуміли – добре, ні – теж добре, бо ці речі такі особисті, що їх і оприлюднювати сумнівно. Оскільки для головнів я практикую найчастіше воблери скромних та мало примітних кольорів, то Booby 50F поставивши найзвичайнісінький «натуральний» вигляд. Головні чомусь змовчали, а від щука (десь на півтора) цікавість виявила.

Чергова порція позитиву мені припала від ріки. Сьогоднішній день ще й екватору не дістався, а видався напрочуд дивовижним та особливо неповторним. Його вже нічого не могло зіпсувати.

Бажаю й Вам, друзі, хоч часточки тих емоцій!