Практично на всіх озерах, які я відношу до розряду перспективних, є багато корчів і глибина там становить два і більше метрів. Очевидно, корчі та глибина дають можливість рибі хоч трохи сховатися від тих же браконьєрів, а також настирливих рибалок, кількість яких часом просто зашкалює. На деяких озерах я буваю влітку, але це швидше, щоб придивитися і розвідати ситуацію для пізньої осені. Якщо акваторія влітку не вкрита тиною, немає явного запаху сірководню та інших ознак замору риби, великий шанс, що восени рибалка вийде просто розкішна.
Як правило, багато клювань і відразу не відбувається, але вже через годину від початку лову ознаки того, що тут може бути гідний хижак, мають проявитися. Зрозуміло, що затримання або навіть схід – очевидне підтвердження наявності риби, але часто доводиться керуватися непрямими ознаками, серед яких:
- Наявність дрібної щуки біля берега або на інших ділянках, де можна розглянути в поляризаційних окулярах товщу води; - сплески або інші прояви того, що в даному озері хижак полює і ганяє мальку; - обладнані помости у воді або місця на березі для лову мирної риби, а також будь-які інші ознаки того, що тут неодноразово ловили вудкою, фідером або спінінгом; - Наявність візуально перспективних точок, куди б риба могла зміститися у разі браконьєрського свавілля або інших тимчасових катаклізмів; – «перемичка», яка періодично з'єднує озеро з іншою водоймою, з якої могла зайти риба навесні.

Схема пошуку

Комусь може здатися (сам таким колись був), що в озері розміром з половину футбольного поля від умілого спінінгіста та його забійних приманок ніщо не сховається і не приховується. Насправді ще як може сховатися. Що включає в моєму розумінні схема пошуку? Насамперед подумки намагаюся розбити озеро на кілька характерних ділянок, одна з яких цілком може вибрати хижак (щука зазвичай) для свого пізньоосіннього перебування. Іноді це пологий відкритий берег із залишками водоростей, ділянка прибережного латаття, суцільна стіна очерету, великий коряжник, невеликий острівець, явна мілину в межах берегового закидання, окремий рукав озера, впадання якогось струмка, яма тощо. Здебільшого на одному озері буде, у кращому разі, 3-4 різнопланові місця. Так що коло пошуків не таке широке.
Особисто я прихильник того, щоб, не вдаючись до серйозних експериментів із проводками та приманками, постаратися спочатку розібратися з наявністю та розподілом хижака водоймою. На відміну від річок та водосховищ, на озерах далеко не завжди проходить стандартний прийом, коли ми просто шукаємо глибину та облавлюємо її околиці. На малих закритих водоймах навіть у листопаді корчі, що постійно гниють, і рослини здатні легко «видавити» хижака з ями на мілину або в інше місце. До складових пошуку віднесу і приманки, які варто використовувати для розвідки. Щоб підвищити свої шанси, кожну характерну ділянку озера я перевіряю кількома типами приманок. Наприклад, ловлю твістерами та віброхвістами, а там, де це доречно, пробую ще й твічінг воблерами-мінноу. Особливо твічинг хороший поблизу берега над осілою травою або лататтям. Озерна щука тут часто чатує на своїх жертв. А ще біля берега добре помітні виходи хижака за приманкою, промахи при атаці або неодружені проводження, чого при джиг-лові на глибині не вийде. Мінноу дають більше інформації і повніше дозволяють досліджувати акваторію, при цьому не обов'язково є на даному ставку кращими приманками. Важко сказати заздалегідь, але зазвичай при швидкому пошуку на одне характерне місце у мене йде близько 30-40 хвилин, тобто через півтори години я вже цілком можу зробити висновки (нехай і попередні), де знаходиться риба, що їй потрібно і чи взагалі гра свічок. Не забуваю також про очевидні аномалії (самотня гілка, пень, стіна очерету), які завжди варто перевіряти.

Варіанти тактики

Багато разів доводилося спостерігати, як рибалки на дуже цікавих і рибних озерах у період клювання задовольнялися лише випадковими екземплярами, хоча могли, як на мене, досягати помітно великих успіхів. Поділюсь деякими варіантами тактики, які я регулярно практикую на озерах і, зізнатися чесно, часом сам дивуюсь результатам. У хорошому сенсі, звісно.

1. Швидкий облов

Ряд озер (особливо лісових) мають буквально лічені підходи до води, тому надто багато над тактикою переміщень ламати голову не доведеться. Але навіть рибалки з човна, тактика швидкого облову може зайняти всього кілька годин, після чого картина буде ясна. При тому, що швидкий пошук - не найкращий варіант тактики для передзимових водойм, він дає багато поверхневої інформації при мінімумі часу, а ще дозволяє спокусити найактивніших екземплярів ще до того, як їх зловлять інші або самі риби встигнуть втратити апетит. Один із варіантів подальшого розвитку подій – уважно обловити якесь цікаве місце.

2. Детальний облов

Як кліщ, часом має сенс упертись нам у якесь певне місце. Зрозуміло, що таке місце варто вибрати з розряду багатообіцяючих або тих, де сьогодні при швидкому облові хтось із хижаків відгукнувся. Ретельний облов дозволяє максимально повно виявити, що на даному озері хижакові потрібно. Оскільки найчастіше кожне озеро – зовсім нова історія зі своїми законами, доводиться чимало попрацювати, аби хоч на частину запитань відповісти. Одні з найпоширеніших: на яку приманку, проводку і в яких місцях найкраще клює. Саме стоячи на точці з рибою і наполегливо «довбаючи» різними приманками доступну акваторію, можна дещо зрозуміти. Безумовно, є маса нюансів, але, загалом, ретельний облов та грамотний експеримент – найкращий спосіб виявлення місцевих особливостей.

3. Визначити ділянку

Я часто-густо спочатку з'ясовую найбільш перспективні ділянки, а вже потім намагаюся їх уважно обловити. Тобто спершу практикую досить швидку рибалку, переконавшись, де більш-менш концентровано стоїть риба, припиняю пошуки і включаю «детальний облов». Іноді уловисті ділянки розкидані по всьому озеру, і доводиться багато пересуватися. Наприклад, щука тримається тільки біля залишків латаття, яке росте плямами в різних частинах озера. Або ж вся щука ховається в корчах, які також розкидані водоймою. Іноді риба займає компактний район площею 5-10 соток, і ходити нікуди не потрібно. Так чи інакше, спочатку важливо визначитися з ділянкою, а потім уже її розсекречувати.

4. Діяти щодо ситуації

У принципі, будь-яка схема риболовлі має підкорятися ситуації та реагувати на зміни у підводному світі. У цьому випадку я маю на увазі таку тактику лову, коли буквально кожні найближчі 15-20 хвилин залежать від того, що відбувається зараз. Наприклад, стався явний вихід щуки на трав'янистому мілководді. Цілком логічно залишити глибину або коряжник, і перейти на полив, де зараз полює зубаста. Або ми бачимо, як колега одну за одною витягує пристойних риб на воблер біля самого берега, тоді як ми вперто продовжуємо метати свої джиги за горизонт у глибину. Діяти за ситуацією – звичайно, не означає бігти, стрімголов, кудись і щось весь час копіювати. Просто до риболовлі ми підходимо максимально гнучко, готові до змін та легкі на підйом.
Про монтаж. Найчастіше розглядаю два варіанти монтажів: незачіпляки та джиг-головки. Якщо ловити доводиться у глухому коряжнику і особливо на глибині, то без офсетів важко обійтися. Але коли є хоч найменша можливість використовувати відкритий гачок, то джига – саме воно. Принада стійко працює, не перевертається, плавно рухається, гачок дивиться вгору, чудова реалізація клювань виходить. Давно зупинив свій вибір на джигах Intech Tournament, що виготовляються на японських Ванфуківських гачках. Більше вдалого варіанта не знаю.
Навіть рибалки з човна, мертвих зачепів не уникнути, у зв'язку з чим можна відмовитися від дорогих японських силіконок. Я давно знайшов собі Turborib, Slim Shad, Long Heel. Цим силіконкам довіряю, і вони мене не підводять.
Не перестаю часом дивуватися, як зовсім непоказне та малопримітне озерце напередодні льодоставу дарує стільки позитиву та справжніх рибальських емоцій. Всім цього бажаю!