На початку листопада у моєму графіку твердо значилися дев'ять днів, які я ніяк не міг ні перенести, ні скасувати. Це подорож до Кременчуцького водосховища в рамках підготовки до фіналу UFL (Ukrainian Fishing League) 2017. Цей турнір човновий. На річці Дніпро та в численних прилеглих до неї протоках і річечках не інакше як з човна, і не половиш, мабуть. Хоча я бачив, як місцеві рибалили з берега і щось навіть витягали. Наші завдання цього разу концентрувалися на упійманні щук від 2 кг. Це пояснювалося не так пекучим бажанням поборотися з трофеєм, скільки правилами майбутнього турніру, де не кількість, а якість вирішувала результат. Власне, перипетіями самого фіналу-UFL я вже ділився, у цьому ж записі представлю тиждень тренувальних виїздів (фактично звичайних рибалок) по акваторії Кременчуцького водосховища. Може хтось планує, щось почерпне для себе, радий допомогти. Місця класні таки.

В основному наш маршрут лежав на околицях Черкас (плюс-мінус 20-30 км). З Ямаха 150 л.с. і Finval 5,5 метра ми могли і на більш далекі відстані ходити, але визначили для себе все цікаве в окрузі.
Осінь, здається, вже давно і впевнено взяла шефство над природою – вода холодна (7 градусів) і прозора, навкруги звично похмурі фарби передзем'я. Але це багато в чому і час непоганого щучого клювання. Чи буде він? Щука (та й судак теж) вже мали достатньо можливостей набити шлунок підліщиком або іншою кормовою рибою, яка давно зібралася в зграї та в очах хижака представляла «пересувні їдальні». Іноді промінь датчика ехолота навіть не пробивав таку пляму білі. Концентрація вражала. До речі, у такі моменти найчастіше нова «структура» малювала на екрані і силует «пастуха» (за всіма ознаками, великої щуки). Зубаста зазвичай стояла осторонь метрів за десять від білі. Але побачити та обчислити – зовсім не означає зловити. Так було завжди, навряд чи зміниться і нині, хоч як би сучасні технології не зробили крок вперед.

На відміну від багатьох водойм, де я рибалив раніше, Кременчуцьке водосховище таїло в собі в рази більше варіантів лову та локацій, де можна зловити великого хижака. Фактично на одній акваторії переплелися і русло Дніпра, і добрий десяток річечок, що впадають у нього, плюс очеретяні плавні з пристойними ямами і затоки різної глибини, площі. Думаю, можна місяць тут рибалити, а всіх особливостей не відчути.
На Кременчуцькому я вже рибалив тиждень цієї весни, але то була зовсім інша рибалка. Води метра на два за рівнем було менше, та й щука прогнозовано рухалася до своїх нерестовищ фарватером, зупиняючись на перепочинок у прилеглих заводах. Там її ми й ловили. Примірникам у 3-4 кг взагалі ніхто не дивувався, але навіть зубасті на 5-6 кг були зовсім не межею. Зараз же все інакше. Риба не така голодна і її не підштовхують інстинкти продовження роду кудись на мілководдя або в мандри. Ситуація набагато статичніша. Напевно, частина хижака нині у спокійному режимі прямує у «морі» на свої звичні зимові глибини, але частина – точно вже знайшла собі притулок у масі приямків та справжніх ям по сусідству з кормовою рибою. Остання навряд чи кудись зрушить до весни, не повинна й щука мігрувати.

Мій добрий друг і напарник UFL – Романій Сергій, до мого приїзду вже два дні провів на воді. То були, за його словами, багато в чому «пристрілювальні» виїзди (налаштовувалася техніка, проглядалася акваторія). Тепер же, коли наш склад повний, ми намірилися уважно зрозуміти і вивчити акваторію. Як воно зазвичай і буває, спочатку вирушили до місць «колишньої слави», тобто там, де ми вже непогано половили (навесні). Далі намітили у «море» заглянути, адже там завжди є шанс зловити «монстра» чи просто приємну рибину. Приступаємо до виконання плану.

Район, де ми дуже добре навесні ловили щук від двох до п'яти кг, сьогодні порожній. Такий висновок (не виключено, що поспішний) ми зробили тому, що на своїх екранах зовсім не помітили зграй ляща, та й іншої кормової риби не спостерігалося, що, як відомо, найчастіше магнітом притягує щуку і не тільки. Навряд чи на голому дні цікаво буде хижакові стояти, навіть якщо йому далося сховатися від променів приладів. Масового ж ходу хижака глибокої осені чекати наївно. Кілька безрезультатних якорів для заспокоєння душі зробили. Нічого. Ідемо у «море». А раптом, нам швидко пощастить там знайти благодатне угіддя і зловити пару-трійку ікластих чи зубастих монстрів. Було б чудово. Навіть «четвірці» для початку будемо раді.
Умовно «морем» я називаю ту частину акваторії, що нижче за черкасський мост. Ох цей міст! Таке враження ремонтують його цілий рік і цей процес нескінченний. 110 км гака довелося мені дати, щоби заїхати на базу. Але зараз ми на воді і ями не актуальні. За мостом на прикметі є цікавий район, де і щука, і судак здатні влетіти трофейного розміру. Місце заховано за островом, і тут глибини 10-12 метрів, плюс корчі та різкі брівки. Що для щуки, що для судака – цікаве поєднання.

Декілька «айпілотних» якорів нічого не принесли, але чергова постановка обнадіяла. Відбулося дуже яскраве клювання! З десяти метрів глибини хтось відгукнувся. Я натхненно підсік і з приємними надіями почав викачувати когось, що цілком уперто чинить опір. Думав, що судак, але це виявилася щука під три кілограми. Вона в підсаку і, о, жах! З обох боків риба рясніла жахливими виразками.

Такий улов на борт піднімати не стали, акуратно відпустивши бідолаху додому. Для мене це була перша риба (і така мерзенна) на Кременчуцькому цього приїзду, Сергій же впіймав схожу вчора. Не хотілося мати справу з хворими щуками, але, на щастя, всі наступні екземпляри виглядали чистими і красивими. Приємно брати до рук. Хіба що п'явки часом вгадувалися на тілі.
Шкода, що не привіз повної флешки фотокадрів з цього вояжу. Найчастіше хижачок, що виважуються, доводилося незвично струшувати з гачка біля човна або ж акуратно звільняти, не піднімаючи підсак над водою. Тому і фотоматеріал вийшов багато в чому мізерним. Нагадаю, що головною метою всіх цих виїздів була не стільки рибалка для душі, скільки напрацювання точок та розуміння звичок місцевого великого хижака. При цьому душа не страждала, звісно. Оскільки дуже хотілося обловити суперників на майбутньому UFL-фіналі, відкривати перед ним карти явно не варто.

Моя перша щука зазіхнула на Bait Breath TT Shad в "ультрафіолеті" на 25-грамовому "вушастику". За десять метрів глибини це було цілком доречно. Вже традиційно для себе я ловив із флюорокарбоном Intech Shock Leader 0,555 мм. Щука з виразками атакувала в заглот і флюрою нормально пройшлася зубами. Зазубрини трохи залишилися, але зрізати дуже жорстку і надійну волосінь щука не здолала. Загалом кажучи, за весь тиждень рибалок жодного зрізу Intech Shock Leader 0,555 мм так і не сталося. Елітний Seaguare покривається у мене все більшим і більшим шаром пилу.

Простори Кременчуцького водосховища все яскравіше манили своєю незвіданістю та можливістю зловити трофей. Безперечно, за безкрайнім горизонтом залізно заховані величезні риби, які хочуть їсти. Я вже не раз чув про судаків на 6-7 кг і щуків за десять, які з нормальною періодичністю влітають тим, хто не боїться величезної акваторії та високої хвилі. До речі, навіть за 3 м/с на «морі» було дуже серйозно. А ось у плавнях спостерігався штиль. Загалом, довго не витримали поневірянь хвилями, і попрямували в одну річечку (схоже без назви), де навесні непогано половили «килушок».
По низькій воді межі русла проглядалися чітко, бо нинішні мілководдя тоді були суходолом і все читалося, як на бігборді. Сьогодні ж довелося чимало «повзти» з піднятим двигуном, щоб не сісти на мілину і дістатись до тих точок, де ми вже рибалили колись. Промальовані навесні треки тому помітно сприяли. Навігація дуже допомагає на будь-яких акваторіях. Дісталися. Масштаб на екрані дійшов до 6 метрів, а жовте тло води змінилося на чорне. Приманки у воду.